Судова практика щодо альтернативної служби під час мобілізації

Питання альтернативної служби під час мобілізації в Україні залишається складним і не до кінця врегульованим законодавчо. В умовах воєнного стану це питання набуло особливої актуальності, оскільки багато громадян намагаються скористатися правом на відмову від військової служби через релігійні переконання.

Законодавча база 

Частина 4 статті 35 Конституції України та частина 4 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачають можливість заміни військової служби альтернативною (невійськовою) для осіб, чиїм релігійним переконанням суперечить виконання військового обов'язку і які належать до діючих релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Проте, у законах України, зокрема в Законі України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та Законі України "Про альтернативну (невійськову) службу", відсутні механізми реалізації цього права в умовах воєнного стану.  Стаття 1 Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" передбачає можливість альтернативної служби замість проходження строкової військової служби. Частина 2 цієї статті прямо передбачає можливість обмеження такого права на період воєнного стану.

Судова практика щодо альтернативної служби під час мобілізації в Україні:

Верховний Суд у справі № 344/12021/22 (провадження № 51-90км24) визначив, що релігійні переконання можуть виключати кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації за ст. 336 Кримінального кодексу України, за умови належного підтвердження глибоких і щирих релігійних переконань. Суд зазначив, що відмовляючись від служби у збройних силах з міркувань совісті, особа має продемонструвати наявність у неї відповідних глибоких, щирих та послідовних релігійних переконань певними даними, крім власних слів і тверджень близьких осіб (інформацією про публічні висловлювання у минулому такої світоглядної позиції, участь у суспільних рухах пацифістської спрямованості тощо).

Рішення Верховного Суду у справі №  990/64/23 (провадження № П/990/64/23) містить такий правовий висновок "Надаючи правовий аналіз вказаним нормативним актам вбачається, що надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов'язаних, законом не передбачено; порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" не визначено." 

Прогалини в законодавстві:

Відсутність конкретизації в законах створює правову невизначеність. Через відсутність механізму застосування альтернативної служби під час воєнного стану та, разом з тим, наявність в Конституції України норми прямої дії, як передбачає таке право, очікується велика кількість судових позовів з цієї причини.

Які релігійні організації відносяться до таких, віровчення яких не допускає користування зброєю:

Перелік таких релігійних організацій встановлений Положенням про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби:  Адвентисти-реформисти, Адвентисти сьомого дня, Євангельські християни, Євангельські християни-баптисти, Покутники, Свідки Єгови, Харизматичні християнські церкви (та церкви, прирівнені до них згідно із зареєстрованими статутами), Християни віри євангельської (та церкви, прирівнені до них згідно із зареєстрованими статутами), Християни євангельської віри, Товариство Свідомості Крішни.

Позиція Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ)

Європейський суд з прав людини у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 ЄКПЛ гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов`язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (див., зокрема, рішення у справах: «Баятян проти Вірменії» (Bayatyan v. Armenia) від 27 жовтня 2009 року, заява № 23459/03, пункт 110; «Папавасілакіс проти Греції» (Papavasilakis v. Greece) від 15 вересня 2016 року, заява № 66899, пункт 36; «Мушфіг Маммадов та інші проти Азербайджану» (Mushfig Mammadov et Autres c. Azerbaidjan) від 17 жовтня 2019 року, заяви № 14604/08 та 3 інших, пункт 74; «Канатли проти Туреччини» (Kanatli v. Turkiye)від 12 березня 2024 року, заява № 18382/15, пункт 42). 

Водночас ЄСПЛ послідовно визнає, що коли особа, посилаючись на статтю 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням зазначеної вище статті (зокрема, рішення у справах: «Енвер Айдемір проти Туреччини» (Enver Aydemir v. Turkiye) від 07 червня 2016 року, заява № 26012/11, пункти 78, 81;   «Дягілєв проти Росії» від 10 березня 2020 року, заява № 49972/16, пункт 62; «Канатли проти Туреччини», згадане вище). Фактично у цьому випадку на карту поставлено питання про розуміння та межі свободи релігії та совісті (рішення у згаданих вище справах: «Енвер Айдемір проти Туреччини», пункт 78; «Канатли проти Туреччини», пункт 43). 

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава вправі встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини і запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу (рішення у зазначених вище справах: «Папавасілакіс проти Греції», пункт 54; «Дягілєв проти Росії», пункт 63). Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 ЄКПЛ і в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи (рішення у згаданих вище справах: «Баятян проти Вірменії», пункт 110; «Мушфіг Маммадов та інші проти Азербайджану», пункт 74; «Дягілєв проти Росії», пункт 59).

ЄСПЛ визнає право на відмову від військової служби на основі релігійних або моральних переконань як частину свободи совісті та релігії, захищеною статтею 9 Європейської конвенції з прав людини. У справі "Bayatyan v. Armenia" (2011 рік), ЄСПЛ постановив, що відмова від військової служби з релігійних причин підпадає під захист статті 9 Конвенції. Це рішення вказує на те, що держава повинна забезпечити можливість проходження альтернативної (невійськової) служби для таких осіб.  

 Відступ України від ряду зобов'язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод під час воєнного стану

Україна скористалася правом дерогації (відступу) деяких зобов'язань за Європейською конвенцією з прав людини на період воєнного стану відповідно до статті 15 Конвенції. Серед статей, від яких дероговано, є стаття 9 (свобода думки, совісті та релігії), що впливає на реалізацію права на альтернативну службу під час мобілізації та може вплинути на судову практику з цих питань.

Заміна військової служби альтернативною під час дії правового режиму воєнного стану є складним питанням. Звертаючись до Територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК СП) з заявою про заміну військової служби альтернативною, потрібно готуватися до можливих відмов та подальшого оскарження таких відмов у суді. Для цього необхідно заздалегідь підготувати доказову базу та враховувати судову практику Верховного Суду.

Якщо ви плануєте звернутись до ТЦК СП із заявою про заміну військової служби альтернативною або зіткнулися з відмовою у заміні військової служби на альтернативну через релігійні переконання, ми готові надати вам юридичну підтримку та кваліфіковану допомогу. Звертайтеся до нас за консультацією, щоб захистити свої права.

Наші контакти:

Телефон: +380671137934

Електронна пошта: 1137934@gmail.com